У кожного з нас є безліч важливих справ, які, втім, робити нудно і нецікаво. Що може стати мотивацією? Банальні речі – страх, гроші. Або ж… круті ігри. Гейміфікація, за стандартними визначеннями, означає залучення ігрових практик у неігровому контексті для вирішення певних проблем. Але наш лектор Діма Малєєв дав зрозуміліше пояснення: це класна штука, яка дозволяє зробити будь-яку роботу цікавішою.

Чи дуже вам хочеться викопувати картоплю на городі в бабці? А у грі “Весела ферма”? (Тут Діма навів несподіваний приклад про крадіжку віртуальної “картохи” і його емоції після цього ). За останніми підрахунками на на World of Wacraft люди сумарно потратили… Вгадаєте скільки? Близько шести мільйонів років часу! Це божевільно? Можливо. Але також цікаво, захоплюче. Ігри –  окремий величезний світ, альтернатива реальності, у якій ми можемо… ми можемо все.

Але повернімося знову до мотивації. Як часто ви не доводили речі до кінця, покидали ідею, захищаючись ненормальними виправданнями?(Погана погода – ? Щось із настроєм – ? Здохла рибка – ?). Та ж насправді знайти щось, що буде штовхати тебе в попу спину, можна! Просто пошукай в інтернеті потрібний ігровий додаток!

Гейміфікацію використовують і для подолання серйозніших проблем. Наприклад, як змусити маленьку онкохвору дитину приймати неприємні ліки? Відеогра “ReMISSION”, у якій супергерої вбивають ракові клітини, успішно вирішила це завдання.

Крім того, мотивацію іграми використовують у глобальному сенсі. Як, наприклад,  заохотити людей здавати порожні пляшки на переробку? Поставте декілька пунктів прийому з ігровими автоматами по місту – і до них вишиковуватимуться черги! Чим більше пляшок, чим швидше їх кидаєш – тим більший рахунок гри.

Про світ ігор Діма Малєєв розповідав нам впродовж одної лекції. Вона, втім, пролетіла непомітно, мабуть тому, що було дуже весело. А головне, тепер ми знаємо: грамотно спроектована гра може бути не просто розвагою, а й вагомою мотивацією і чудовим інструментом для вирішення серйозних проблем.

Текст взято з особистого блогу студентки І курсу Програми комп’ютерних наук, Ярини Кордуби, за згодою автора.